Особливості та середовище винторогого козла
Винторогий козел (мархур) відноситься до загону парнокопитних родини порожнисторогі. Свою назву цей рід гірських козлів отримав за рахунок незвичайної форми рогів, які у самців плоскі, великі за розміром і закручені у вигляді спіралі гвинта.
Цікаво ще й те, що витки рогів практично абсолютно симетричні і лівий ріг скручений в ліву сторону, а правий в праву. Роги досягають зрілого самця близько 1,5 метра, у самок набагато менше, всього 20-30 см, але при цьому чітко видно спіральне скручування.
Довжина тіла дорослої особини може досягати до 2 метрів, рідко більше, висота в холці — 85-90 см, вага тварини не більше 95 кг, як правило, доросла самка за всіма параметрами менше самця.
Свята козли, залежно від сезону, мають різне забарвлення і густоти волосяного покриву. У зимовий період вони можуть бути рудувато-сірими, просто сірими або білими, з багатим підшерстком з довгою і густою шерстю.
На грудях і шиї підвіс (борода) з довгих темних волосся, який у холодну пору року стає густішим. Влітку ж можна зустріти яскраво-рудого мархура з більш коротким і рідким волоссям, у якого голова трохи темніше основного кольору і білувато-сіра черево.
Шия і груди винторогого козла покрита довгою шерстю білого кольору з темним довгим волоссям попереду. Мархуры мешкають на крутих схилах ущелин, урвищ і скель, що деколи досягають висоти до 3500 метрів.
Витривала і спритна тварина —винторогий козел фото якого представлені на сайті, здатне легко та швидко піднятися по прямовисній скелі в пошуках рослинності. Його можна зустріти в горах Східного Пакистану, Північно-західної Індії, Афганістану, рідше у високогір’ї Туркменії і на хребті Бабадагу в Таджикистані.
Характер і спосіб життя винторогого козла
Це стадна тварина, і кількість його поголів’я залежить від пори року. Наприклад, влітку самки з молодим потомством, чисельністю від 3 до 12 особин, тримаються окремо від самців.
Але в осінній і зимовий періоди, коли починається гон, самці винторогого козла приєднуються до основного стада. Ще кілька років тому, були помічені популяції козла мархура з поголів’ям близько 100 особин, зараз же, це явище досить рідкісне.
В даний час можна зустріти стада з поголів’ям 15-20 тварин, з яких лише 6-10% дорослі самці. Це обумовлено тим, що вони частіше ніж самки гинуть у молодому віці.
Під час гону самці найбільш агресивні і при зустрічі, б’ються один з одним. Частіше це відбувається на краю обривів і ущелин, що може створити додаткову загрозу для життя тварини.
Хоча гірський козел здатний чудово підніматися і спускатися по скелях, іноді результат бою, для одного з них, стає трагічним. Полювання, де мешкає винторогий козел, повсюдно заборонена, але, на жаль, нерідкі випадки браконьєрства, тому мархуры можуть виходити на пасовища вночі, а вдень підніматися високо в гори.
Розташування популяції залежить від того, як пересувається винторогий козел, здійснюючи вертикальні сезонні кочівлі. Наприклад, влітку мархуры йдуть високо в гори, а взимку, з-за труднощів у добуванні їжі і глибокого снігу, спускаються нижче, якщо це не становить для них небезпеку.
У прохолодну погоду гірські козли активні протягом всього дня, але годуються в основному вранці і ввечері, а в жаркі періоди намагаються піти в тінь скель або чагарників. Світлу частину доби свята козли проводять на відкритих ділянках, але з настанням сутінків, для укриття від негоди та ворогів — йдуть в скелі.
Харчування
На пасовищі мархуры виходять два рази на день, вранці і ввечері. У весняно-літній період, коли достатньо рослинності, антилопи козли воліють в їжу вживати не тільки трав’янисті корми (злаки, соковиті пагони, осоки, листя ревеню), але пагони і листя молодих дерев та чагарників.
Ці ж засохлі рослини тварини поїдають восени, взимку та ранньою весною. Але коли гори покриваються снігом, у їжу вживаються в основному гілки мигдалю, жимолості, туркестанського клена, хвої.
Високо в горах, де живе винторогий козел, рослинність досить бідна, тому мархуры змушені спускатися на рівнини. Після такого нашестя, страждає кора дерев, яку вони охоче поїдають, тим самим перешкоджаючи збереження та відновлення лісового масиву.
Але найбільш улюбленим ласощами винторогих козлов є вічнозелений дуб, який в літній час багатий соковитим листям, а в зимовий період — жолудями. Водопоєм для них служать гірські річки та струмки, водойми, утворені в результаті танення снігу або дощу.
Винторогий козел найчастіше користується одним і тим же місцем водопою, в прохолодний період приходить два рази — на світанку і ближче до сутінків, а влітку може відвідувати водойма ще й опівдні. Взимку мархуры охоче вживають сніг.
Розмноження та тривалість життя
У період з листопада по грудень у популяції винторогих козлов починається гон, в якому беруть участь самці старше трьох років. Між козлами влаштовуються своєрідні бої за самок, в результаті чого формуються гаремные групи, в які входять близько 6-7 статевозрілих особин.
Самка козла мархура виношує потомство протягом півроку, і в період з кінця квітня по початок травня, відтворює на світло одного або двох козенят, які вже через день здатні всюди слідувати за нею.
Вже через тиждень, дитинча може почати пробувати молоді пагони і соковиту траву, але молочне годування триватиме практично до осені. Статевозрілості молоді самці досягають до другого року життя, самки — майже на рік пізніше.
Але, на жаль, виживає не все потомство, вже через кілька місяців після народження, може загинути його більша половина. Тривалість життя винторогого козла рідко досягає 10 років, вони практично не вмирають від старості, а найчастіше гинуть від руки людини, нападу хижаків, від голоду і обрушилися лавин у зимовий період.
У Міжнародну Червону книгу винторогий козел занесений як рідкісна тварина, популяція якого стрімко скорочується, і завдання людства — не допустити його загибелі.
