Особливості та середовище степового кота
Степовий кіт манул є підвидом дикої лісової кішки. Представники саме цього підвиду стали прабатьками звичайної домашньої улюблениці. Їх приручили багато років тому, і вони успішно влаштувалися на наших диванах.
Однак, не всі дикі кішки стали жити з людиною, є й такі, які і донині живуть дикої, вільним життям. Дикі представники не великі, їх розміри ледь досягають 75 см, а хвіст від 20 до 40 см, вага ж коливається від 3 до 7 кг.
Взагалі, манул схожий на домашнього, ситого кота. Вираз його мордочки дуже незадоволене. Може бути, таке вираження – наслідок особливого розташування цяток на лобі, а може бути, строгість надають світлі бакенбарди.
А ось видимість ситості надає йому щільне статура, сильні, короткі лапи і, найголовніше, розкішна, густа і пухнаста шерсть. Про вовни варто розповісти окремо. Взагалі, манул вважається самим пухнастим тваринам котячого роду.
Тільки на його спині, на одному квадратному сантиметрі налічується до 9000 шерстинок. Довжина вовни досягає 7 див. Цікаво, що забарвлення такої шуби світло — сірий, димчастого або рудого відтінків, але кінчик кожної шерстинки пофарбований у білий колір, і це надає всій вовни сріблястий наліт.
Шуба не однотонна, є плями і смуги. Вуха у цієї лісового красеня невеликі, а в розкішній вовни не одразу помітні. Зате очі великі, жовті зіниці і не довгі, а кругленькі.
І зір, і слух у манула чудові. Це і зрозуміло – лісового жителю вони просто необхідні. Але ось, що дивно, нюх у кота підкачало, воно розвинене слабо.
Цей степовий кіт комфортно себе почуває в степовій місцевості або в напівпустелях. Розселилися манули від Ірану до Азії, їх можна зустріти в Китаї і навіть у Монголії. Особливо затишно котам серед невисокого чагарнику, а так само, серед невеликих скель – саме там вони і воліють селитися.
Характер і спосіб життя степового кота
При слові «кішка», найчастіше представляється швидке, енергійне тварина, але ось енергійність і рухливість зовсім не характерні для манула. Він просто не вміє швидко бігати. Стрибати ж і дертися по деревах теж не в його смаку. До того ж, кіт дуже швидко втомлюється. Для нього краще відсипатися весь день і лише вночі виходити на полювання.
Велике суспільство теж не до вподоби пухнастому лежебоке. Куди краще для нього затишно влаштуватися в покинутій норі лисиці або борсука і відпочивати до настання ночі.
Оскільки «співрозмовників» манул не вітає, то і подавати голос йому особливо нікому. Піснею і проникливих криків від степового кота неможливо дочекатися навіть в самі романтичні періоди його життя.
Щоправда, у виняткових випадках він може поурчать хрипким голосом, або невдоволено пофыркать, от і все, на що він здатний. Мисливець з дикого кота відмінний. Терпіння і витримки йому не позичати. Манул може довго лежати в снігу або серед листя, вистежуючи жертву.
В якості здобичі він вибирає не занадто великих тварин – мишей і птахів. Однак, може впоратися і з твариною близького ваги, наприклад, з зайцем. Звичайно, якщо заєць не буде рятуватися втечею.
При полюванні взимку манул вибирає місця, які не надто занесені снігом, адже його багата шуба у снігових заметах грає йому зовсім не кращу послугу – з-за неї кіт просто грузне в снігу.
Манули старанно уникають людей, мало того, навіть тоді, коли їх знаходять кошенятами, вони дуже погано приручаються, ставляться до людини з недовірою і на все життя залишають свої дикі звички.
Навіть в зоопарках манули стали з’являтися тільки тоді, коли з появою Інтернету стали широко розходитися фото степового кота і до них виник великий інтерес.
Правда, у місцевих жителів кот і раніше користувався популярністю, адже його розкішна шерсть є істинним багатством. Тому, у кота є серйозні підстави бути обережним.
У природному середовищі чисельність котів зменшують сови, вовки й пугачі. Рятуватися від цих хижаків манулу непросто, адже врятуватися бігом він не завжди може в силу своєї неповороткості, залишається тільки фиркати, так скалити зуби. Коти занесені в Червону книгу.
Харчування
Манули справжні хижаки. Харчуються вони свіжої дичиною, яку самі і вистежують. Меню складається з мишей, дрібних гризунів і птахів. Трапляється, що попадається і ховрах, а ще краще, якщо вдасться спіймати зайця. Але така удача випадає не завжди.
Якщо невдале полювання випадає влітку, то степовий кіт не надто засмучується, він може повечеряти і комахами. Правда, тоді їх доводиться з’їдати більше, але зате і ловити їх легше. Іноді манули поїдають траву, але це зовсім не від того, що вони намагаються насититися, швидше за все, він так чистить шлунок, який забивається шерстю.
Розмноження та тривалість життя степового кота
Єдиний час, коли дикий кіт наважується порушити своє усамітнення, це лютий –березень, тобто, шлюбний період.
За свою обраницю кіт готовий вступити в саму жорстоку сутичку, тому по весні то те, то тут спалахують котячі бої. Однак, у порівнянні зі звичайними котячими весіллями такі бійки проходять ще дуже скромно.
Відстоявши право на «романтичне побачення», кіт проводить з кішкою деякий час, після чого, через 2 місяці, на світло з’являється потомство. Самка манула приносить від 2 до 6 кошенят в лігві, яке сама готує з особливою турботою. Коти ж усуваються від подальшої участі в долі своєї обраниці.
Кошенят виховувати вони теж не будуть. А ось кішка манула, навпаки, дуже турботлива і трепетна мати. Малята народжуються сліпими, але вже з народження вони покриті пухнастою шерстю.
На фото кошеня степового кота
Ростуть вони під пильним маминим контролем. Кожну хвилину мати вчить їх всім премудростям виживання, полювання і догляду за собою. На першу охоту кошенята виходять тільки після того, як їм виповниться 4 місяці. І вся полювання проходить під наглядом матері.
Манули не тільки дбайливі, але й суворі матусі. Особливо недбалі або балувані кошенята караються — мати їх кусає і часом досить боляче. Але без цього не вижити — кіт з малого віку повинен засвоїти правила проживання в дикій природі. Дуже шкода, але в дикій природі довше 12 років степові коти не живуть.
