Про це говорить те, що при можливості не розшукувати їжу, наприклад, при гніздуванні поруч з колонією ховрахів або полівок, підорлик не парить на звичній йому висоті в тисячу метрів, а нападає з місця, із засідки.
Характер у птиці мирний, вдачу спокійний, а розум гострий і цікавий. Саме ці якості і зробили можливою дресирування цих пернатих. Про приручення і виносці подорликов дуже активно писали в середині 19 століття в регулярних альманахах «Природа і полювання» і «Мисливський календар».
Так само цей процес, тоді званий виноскою, зараз — дресируванням, а по суті є натаскуванням птиці на полювання, за аналогією з собакою, детально розписаний в книзі С. Левшина «Книга для мисливців», що вийшла в 1813 році і переиздававшийся до 50х років минулого століття, і в творах С. Аксакова, в частині, названій – «Полювання з яструбом за перепілками», вперше виданій в 1886 році.
З тих пір нічого не змінилося, крім того, що для полювання сьогодні цих птахів використовують толь башкири і татари. Що ж стосується приручення подорлика, то в ньому є тільки один нюанс.
Майбутній супутник людини повинен бути пташеням підлітком, вже здатною літати і самостійно харчуватися, але ніколи не літав зі зграєю на зимовище і не має пари. Існують історії, про те, що підбирали поранених птахів, і одужавши підорлики нікуди не відлітали.
Таке можливо, але тільки в тому випадку, якщо якості польоту не повністю відновилися, і птах це відчуває, чудово розуміючи, що в природі їй не вижити й у тому випадку, якщо підорлик самотній. Сімейна птах обов’язково повернеться в своє гніздо, при першій же можливості.
