Перші відомості про такому унікальному представника фауни землі були подчерпнуты в XVIII столітті з праць Палласа. Вивченням подібних живих істот давно займаються біологи, але найбільш вичерпні відомості про них були отримані тільки в 30-х роках минулого століття працівниками Алтайського заповідника.
Алтайський марал був зафіксований, як самостійний вид у 1873 році, але через сторіччя такий тип тварин виявився віднесений тільки до підвидів благородних оленів: сибірської групи, частиною якої нині і вважаються марали. Крім неї, існують ще західна і середньоазіатська групи.
Характер і спосіб життя
Об’єктами полювання такі тварини служать з незапам’ятних часів. Цінними є сало і м’ясо алтайського марала, а також відмінна шкура. Але на цьому подібний перелік не закінчується, адже описувані олені є дивними і унікальними творіннями природи. Кров алтайського марала здавна використовується людиною як ліки, і понині ценясь у всьому світі і не маючи собі аналогів.
Майже казкові якості цих істоти, послужили не тільки приводом для створення міфів, але і перетворились в предмети торгівлі, при цьому, на жаль, не завжди з дотриманням почуття міри, служачи об’єктом нестримної наживи. Таке положення справ стало, безсумнівно, головною причиною безсовісного винищення тварин.
На долю маралів це негативним чином відбилося і на якомусь етапі призвело до практично повного знищення унікального виду. Крім браконьєрства на скорочення чисельності впливали і природні фактори: важкі зими і відсутність відповідного корму.
