Пекарі — це дивовижні тварини. Зовні вони дуже схожі на свиней, тому, ще зовсім недавно їх такими і вважали, але зараз відносять до сімейства нежуйних парнокопитних ссавців.
Однак, можливо, біологи ще раз переглянуть свою позицію щодо класифікації, так як свині пекарі насправді вони мають багато спільного з жуйними.
Прийнято вважати, що пекарі – корінні мешканці Нового Світу, проте це не так. Останки їх предків часто знаходять на території Західної Європи, що дозволяє припустити, що в Старому Світі ці дивовижні тварини або вимерли, або асимілювалися з кабанами.
Особливості та середовище свиней пекарі
Свині пекарі фото— і телегеничные тварини. Помітивши людину з відеокамерою або фотооб’єктивом, вони приймають серйозний вигляд, зупиняються, в буквальному сенсі позуючи знімаючого.
Живуть ці дивовижні створіння на американському континенті, їх можна зустріти в заповідниках на південно-заході США, на території Південної Америки вздовж усього узбережжя Тихого океану, на заході Аргентини, в Еквадорі і майже в кожному куточку Мексики. Пекарі абсолютно невибагливі до клімату і майже всеїдні, тому ареал їх проживання так широкий.
Сьогодні людям відомі чотири види цих диких свиней, причому два з них були заново відкриті в двадцятому столітті, в процесі освоєння покриті тропічними лісами земель і пусток савани, а до цього вважалися давно вимерлими.
Сьогодні вченим відомі дикі свині пекарі таких видів:
- Ошейниковые.
Це єдині пекарі, які живуть у США. Унікальність виду в тому, що на крижовій частині спині дорослих тварин розташовані особливі залози додаткової секреції.
Ошейниковые свині живуть в стадах за 5-15 особин, дуже соціальні, тісно взаємопов’язані один з одним і дружні. Мають білим або жовтим «коміром» в забарвленні, завдяки якому і отримали свою назву.
Дуже люблять їсти, вважаючи за краще ласувати грибами, ягодами, цибулинами, пагонами стручкової квасолі і, як не дивно, кактусами. Однак, всеїдні і ніколи не пройдуть повз падали – трупиків жаб або змій, гниючих туш більш великих тварин або ж гнізда з яйцями. Виростає до півметра в холці і до метра в довжину, при вазі в середньому 20-25 кг
На фото свиня пекарі ошейниковая
- Белобородые.
Живуть в основному в Мексиці, великі, сильні звірі, організовані в стада до сотні голів. Свою назву отримали з-за яскравого світлого плями під нижньою щелепою.
Стада постійно кочують, не затримуючись довше ніж на три дні навіть в найбільш придатних для них місцях. Це пов’язано з тим, що белобородые пекарі хоч і всеїдні, але воліють харчуватися падлом, у пошуках якої і знаходяться.
На фото белобородая свиня пекарі
- Чакские або, як їх ще називають – пекарі Вагнера.
Ці тварини занесені в Червону Книгу. Довго рахуючись вимерлими, вони були описані біологами за знайденим в Західній Європі скам’янілостей. І були знову виявлені живими в 1975 році при прокладанні лінії електропередачі в Парагваї.
Вид складний для спостережень і вивчення, так як місцем його проживання є ліси Гран-Чако, тобто дика незаймана територія, зачіпає три держави – Бразилії, Болівії, Парагваю.
Основні спостереження за цими пекарі ведуться в місцях з полузасушливым лісом і лісостепу, і, на даний момент, зоологи достовірно визначили лише те, що ці тварини люблять харчуватися колючками і дуже полохливі, вважаючи за краще ховатися за валунами або в інших укриттях, як тільки помічають за собою, спостереження.
На фото свиня пекарі чеська
- Гигантиус, або ж гігантський.
Цей вид взагалі не вивчений. Його випадково відкрили заново в 2000 році, при інтенсивної вирубки сельви в Бразилії. Схожі на гігантського пекарі скам’янілості часто викопувалися в Європі, але є ті останки і випадково виявлені тварини одним і тим же видом, поки не відомо.
Характер і спосіб життя пекарі
В основному, всі дані про цих тварин, такі, як характеристика, опис дикої свині пекарі, отримані зі спостережень за життям ошийникові свиней в заповідниках на території Сполучених Штатів.
Пекарі воліють вечірній і нічний спосіб життя, прекрасно чують і мають сильно розвинений нюх. Дуже соціальні, живуть стадами, при чому з досить суворою ієрархією.
Верховенство ватажка не заперечується, так само, як і його виключне право на запліднення самок. Якщо хто-небудь з самців вирішить поставити якості вожака стада під сумнів, то ніякої боротьби або ж поєдинків не відбувається. Сумнівається самець просто на просто йде і збирає власне стадо.
Що стосується характеру, то пекарі довгий час вважалися полохливими тваринами. Проте, в середині двадцятого століття виникла хвиля моди на утримання в якості домашніх вихованців диких звірів.
Причому чим незвичніше був улюбленець, тим було краще. Це захоплення зруйнувало міф про лякливості пекарі, дозволивши стверджувати, що ці дикі свині дуже товариські, миролюбні і вкрай цікаві.
На сьогоднішній день цих тварин можна зустріти в багатьох зоопарках, де вони чудово себе почувають і є якщо не зірками, то улюбленцями відвідувачів. Крім цього, пекарі є в кількох канадських цирках, в яких дресура і номери засновані за принципом «шапіто».
Розмноження та тривалість життя пекарі
Якогось певного часу для спарювання пекарі не мають. Статеві контакти між самками і ватажком стада відбуваються майже так само, як і у людей – у будь-який час.
Якщо самка завагітніла, то її делікатне становище триває від 145 до 150 днів. Народжувати пекарі воліє в затишному місці або ж в норі, але обов’язково на самоті.
Народжується зазвичай пара поросят, дуже рідко більше. Малюки встають на ноги вже на другу добу свого життя, і, як тільки це відбувається, повертаються разом з матір’ю до іншим родичам.
Живуть пекарі по-різному, при сприятливих умовах – відсутність природних ворогів, достатності живлення і хороше здоров’я – до 25 років. Однак, не так давно в тайському зоопарку кабан пекарі справив своє тридцятиріччя, при цьому перебуваючи в хорошій фізичній формі.
На фото свині пекарі з дитинчатами
Відповідно до спостережень зоологів і натуралістів, свиня пекар в Південній Америці рідко доживає до 20 років, гинучи в середньому до 15-17. Чи пов’язано це в різновидом або ж з якимись іншими причинами, учені поки не з’ясували.
Харчування пекарі
Пекарі дуже люблять поїсти, спостерігаючи за ними, можна помітити, що вони постійно щось жують, а часто, і перекушують в процесі міграції, на ходу, зовсім як люди. Ці тварини всеїдні – можуть пощипати травичку, объесть пагони квасолі, поласувати грибами або ж, прогнати стерв’ятників і з’їсти тушу загиблого тварини.
Така різноманітність кулінарних уподобань обумовлено будовою їх шлунків і зубів. шлунок дикої свині пекарі має три відділи, перший з яких додатково природа оснастила парою «сліпих» мішків.
А в роті у кожної тварини – 38 зубів, з добре розвинутими задніми, перетирающими їжу і з найпотужнішими тригранними іклами спереду, повністю такими ж, як і у будь-якого хижака.
Багато біологів вважають, що коли-то пекарі не тільки задовольнялися падлом і травою кормом, але й полювали. Зараз же, ікла йдуть в хід тільки для захисту від природних ворогів – пум і ягуарів, і для розривання плоті великої падали.
Резюмуючи розповідь про цих, малознайомих людини, дивовижних тварин, потрібно згадати про історію назви — свині пекарі, чому їх так назвали не менш цікаво, ніж вони самі.
Коли європейці-першовідкривачі освоювали американський континент, вони зіткнулися з досить контактним і доброзичливим індіанським племенем «тупі», чиї нащадки досі проживають у сучасній Бразилії.
Побачивши вдалині групу незвичайних тварин, португальці стали на них показувати, кричачи «Свині, дикі свині», а індіанці підхопили словом, що звучить для вух європейців, як «Пекарі».
Через якийсь час стало відомо, що «пекарі» — це було не одне слово, а дещо і перекладається ця фраза, як «утворюючи багато лісових стежок звір», що дивно красиво і точно описує свиней пекарі.
